Кров на Prozorro: як Геннадій Корбан, об’єднавшись із Філатовим, Коломойським і Олійником, влаштував цинічне пограбування держави через приватизацію «Дніпроцивільпроекту»
Механіка злочину: приватизаційна афера, що більше схожа на бандитське викрадення
У центрі Дніпра, за адресою Воскресенська, 24, знаходиться комплекс будівель державного інституту «Дніпроцивільпроект». Підприємство з інженерною, містобудівною і архівною цінністю, з реальним потенціалом перетворення на елітну забудову. 23 травня 2025 року цей об’єкт виставляється на приватизацію. Стартова ціна — 16,7 млн грн. На той момент ринкова вартість об’єкта, за словами незалежних оцінювачів, коливалась у межах 110–130 млн грн.
Приватизація відбувається через Prozorro.Продажі — платформу, яка мала б гарантувати прозорість. Але вже на першому етапі стає зрозуміло: це не аукціон, а театралізована пастка. У торгах беруть участь 15 компаній. Проте реальна «боротьба» йде виключно між двома — ТОВ «Українська будівельна корпорація» (код ЄДРПОУ 35863383) та ТОВ «ДВС ГРУПП» (код ЄДРПОУ 42917381). Обидві компанії зареєстровані за тією ж адресою — Дніпро, вулиця Короленка, буд. 3. Офісні приміщення — сусідні. Засновники — ланцюжок номіналів, пов’язаних із групою Геннадія Корбана. Спільні бухгалтерські сервера, спільні адвокати, спільні IP-адреси. Ці компанії — не конкуренти, а обидві частини однієї кишені.
На торгах «Українська будівельна корпорація» в останньому раунді дає 101 000 000 грн. «ДВС ГРУПП» — 60 001 000 грн. Але вже 2 червня Фонд держмайна публікує повідомлення: переможець із вищою ставкою дискваліфікований. Причина — «недостовірність поданих документів». Без деталей. Без пояснень. Без можливості перевірити. І одразу об’єкт переходить до другого — тобто, «ДВС ГРУПП», яка платить на 41 мільйон менше.
Це не помилка. Це інструкція. Це — схема Корбана, яка реалізована десятки разів: одна з його фірм задає високу ставку, програє через підставну дискваліфікацію, інша виграє — і все виглядає «легально».
Корбан: мозок схеми і власник Prozorro з тіні
Геннадій Олегович Корбан — офіційно без громадянства, не має жодної державної посади, не керує жодним КП. Але фактично він контролює весь бюджет Дніпра, керує ключовими підрядниками, розставляє людей у виконавчих органах, має зв’язки в судах, прокуратурі, облраді. Через фіктивні фірми й ширми він тримає в руках інструменти приватизації, будівництва, комунальної власності, транспорту, навіть гуманітарної сфери.
Його метод — підставні структури. Одна фірма робить ставку, інша — виграє. Це вже реалізовувалося через «Елітпроект», який без конкуренції вигравав на ремонтах доріг понад 500 млн грн на рік. Через «ДнСЗ» — стрілочна продукція для Укрзалізниці на 159 млн грн. Через «Днепромонтаж» — рельси втридорога. Через «Фонд оборони» — розпил пожертв. Через «штаб оборони Дніпра» — перетворення волонтерки на бізнес. Корбан — це людина, яка не залишає слідів, бо його діяльність завжди виглядає законно. Але вона завжди побудована на симуляції: симуляції ринку, симуляції конкуренції, симуляції документів.
Союз паразитів: Коломойський, Філатов, Олійник — структура покриття
У верхівці цієї системи стоїть Ігор Коломойський. Він не є безпосереднім учасником торгів, але саме він дає політичний «дах», медійне прикриття, вирішує проблеми на рівні столиці. Він — автор багаторічної моделі безкарності. Якщо Корбан — генератор схеми, то Коломойський — її гарант.
Борис Філатов, мер Дніпра, формально не фігурує в аукціоні. Але саме він забезпечує тишу на місцевому рівні, впливає на виконавчі органи, які не оскаржують схему. Його контроль над радою та виконавчими структурами забезпечує відсутність будь-якого спротиву або журналістських розслідувань у місті.
Святослав Олійник, колишній очільник облради — юрист, який розробляє фальшиві оцінки майна, правові «докази» нібито невідповідностей документів, оформлює продаж через підконтрольних нотаріусів та комунальні реєстратори. Усі троє — Коломойський, Філатов, Олійник — не просто «допомагають». Вони — організатори, бенефіціари, структури.
Prozorro — не платформа, а інтерфейс організованого злочину
Ця схема стала можливою завдяки тому, що Prozorro не перевіряє пов’язаність учасників. Система допускає до торгів компанії з ідентичними адресами, із формальними документами, з мінімальним статутним капіталом. Prozorro — це розетка. В неї можна підключити будь-яку аферу, і вона виглядатиме як процедура. Prozorro легалізувала цей грабунок.
Після дискваліфікації компанії, яка запропонувала 101 млн грн, жодна структура держави не ініціювала перевірку. Антимонопольний комітет України навіть не відкрив провадження. НАБУ — мовчить. СБУ — не втручається. Генпрокуратура — не бачить порушень. Міністерство економіки — взагалі не коментує.
Портфель афер Корбана: десятки схем, сотні мільйонів, жодного вироку
- У 2014 році через «Фонд оборони країни» він вивів щонайменше 40 млн грн пожертв на армію — через фіктивні закупівлі бронежилетів та дизпалива.
- У 2015 — Чернігів: вибори, де він формував ОЗГ із викраденням опонентів, роздачею продуктових пайків, рейдерськими захопленнями штабів.
- У 2019 — забудова Протасового Яру. Погрози, тиск на активістів, медійні атаки. Після вбивства Романа Ратушного тема зникла з ефіру.
- У 2020–2022 роках — монополізація тендерів на залізничну інфраструктуру. «ДнСЗ» продавав продукцію втричі дорожче, ніж аналогічні виробники.
- У 2021 — ремонти доріг у Дніпрі. 593 млн грн на фіктивні підряди через «Елітпроект».
- У 2023 — тендер на рельси: 15,35 млн грн «освоєно» за допомогою «Днепромонтажу».
- У 2024 — позов на журналіста Юрія Макарова, щоб знищити згадку про погрози.
- У 2025 — «Дніпроцивільпроект»: грабунок на понад 40 млн грн під прикриттям Prozorro.
Фінал: якщо держава не може посадити Корбана — держава мертва
Цей злочин не просто про 40 мільйонів. Це про смерть державності. Про те, що найбільший державний майданчик став каналом для рейдерів. Про те, що в Україні можна не мати паспорта, бути під санкціями, мати публічну кримінальну історію — і при цьому безкарно керувати публічними фінансами.
Геннадій Корбан — не персона. Це кодова назва гангрени. Це тіло, яке державна система давно мала б ампутувати. Але вона облизує його взуття.
Поки він на волі — країна на повідку. І кожна гривня платника податків — ще одна куля в спину правосуддю.