Після повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну в лютому 2022 року, Ігор Купранець не лише не долучився до оборони країни, а миттєво зник з її території, акуратно оминути мобілізацію й навіть моральну відповідальність. Його поїздка за кордон була добре підготовлена: маршрут прокладений через Угорщину, кінцева точка — Сен-Жан-Кап-Ферра на Лазурному узбережжі Франції, елітне місце, де осідають ті, хто не хоче, аби до них дотягнулася рука правосуддя. Поки країна горіла у вогні, він продовжував керувати своїм мафіозним бізнесом із безпечної відстані, де ані українська прокуратура, ані військовий обов’язок його не діставали.
Його втеча не є проявом страху, це — усвідомлена, юридично небезпечна дія, яка за відсутності контролю з боку органів правопорядку дає всі підстави кваліфікувати її як умисне ухилення від відповідальності. Якщо буде підтверджено, що Купранець, як військовозобов’язаний, не з’явився за повісткою або навмисно уникав мобілізації — це підпадає під статтю 336 Кримінального кодексу України. У разі використання підроблених документів для перетину кордону або службових перепусток — також підходить стаття 190 ККУ про шахрайство. Якщо ж його останні декларації містять недостовірну інформацію про доходи та активи, як уже доведено журналістами, це є прямим порушенням статті 366-1 ККУ про подання завідомо недостовірних відомостей.
Злочинна кар’єра Купранця розгорталась на тлі служби в МВС, де він, отримуючи офіційний дохід рівня середньостатистичного чиновника, вже володів нерухомістю в Києві, Львові, Житомирі, землями на Закарпатті, елітними автомобілями, компаніями, які формально належали родичам, але фактично адмініструвались особисто ним. Його заробітки на папері не перевищували двох мільйонів гривень за 8 років, але його реальні активи обчислюються десятками мільйонів доларів. Це прямо підпадає під ознаки незаконного збагачення, відповідно до статті 368-5 ККУ. І тут не потрібно шукати додаткових підтверджень: сам факт наявності активів, які неможливо пояснити легальним доходом, уже є підставою для відкриття кримінального провадження.
Вперше свою злочинну модель Купранець відпрацював у відділі по боротьбі з торгівлею людьми, коли замість ліквідації проституції він централізував її як бізнес. Усі борделі, салони, вивіски типу «масаж», нічні клуби — платили йому як податок. Вся «індустрія» була каталогізована, з персональними розцінками, обліком клієнтів і місячним грошовим обігом у сотні тисяч доларів. Ті, хто відмовлявся, вилітали з ринку. Ті, хто пробував говорити — зникали з посад або отримували сфабриковані кримінальні справи. Це була організована мафіозна структура, в якій міліція працювала не як правоохоронний орган, а як монополіст на ринку інтиму. Усі ключові ознаки статті 255 Кримінального кодексу — створення злочинної організації — очевидні вже на цьому етапі.
Після призначення на посаду керівника Департаменту захисту економіки Купранець отримав в руки абсолютну зброю — державну вертикаль для знищення бізнесу. Якщо підприємець був прибутковий, самостійний і не «заносив» — його знищували. Перевірки, блокування податкових накладних, арешти рахунків, фіктивні кримінальні справи, рейдерство — все відбувалося через його людей. Потім приходила “пропозиція” вирішити проблему за великі гроші. Бізнесмени або платили, або банкрутували. Це не був вибір. Це був шантаж, це був системний рекет, що бездоганно підпадає під статтю 189 ККУ про вимагання та статтю 364 ККУ про зловживання владою.
Коли Купранець вирішив «піти з органів», він не вийшов з гри. Навпаки — він переключився на легалізацію накраденого. Створив десятки фіктивних компаній. Найгучніші з них — «Фарт Капітал», «Елітстройгрупп», «Маркус Макс». Усі ці структури показували нереальні обсяги фінансових операцій без жодної реальної діяльності. Легендарна «Елітстройгрупп» подала 16 заявок на повернення ПДВ — усі були затверджені, попри повну відсутність господарських операцій. Відшкодування йшло на фірми, де не було персоналу, не було продукції, не було контрагентів. Це — організована схема з відмивання коштів. Усі ознаки порушення статей 212, 222 та 209 КК України. Йдеться про податкову аферу на десятки мільйонів, причому під час війни, коли грошей бракує навіть на закупівлю снарядів.
Паралельно Купранець продовжував грабувати держбюджет через охоронну фірму «Альфа Безпека». Вона вигравала тендери на охорону портів, вокзалів, об’єктів критичної інфраструктури — без ліцензії, без кадрів, без технічного забезпечення. Її завданням було одне: отримати гроші з бюджету і перевести їх у готівку. Після скандалів компанія переоформлювалась, мінялись назви, директори, адреси — але суть не змінювалась. Відмивання й розпил державних коштів. Усе — з ознаками фіктивного підприємництва, шахрайства, службового підроблення й привласнення майна. Це однозначне порушення статей 191, 205-1 та 209 КК України.
Після того, як журналісти почали викривати схеми, структура Купранця перейшла до цифрового терору. Через російський сайт tourdream.net, який формально виглядає як туристичний ресурс, але насправді використовується як інструмент знищення компрометуючих матеріалів, масово подаються скарги DMCA. Мета цих дій — видалити будь-які розслідування з пошукової видачі Google. Цей сайт пов’язаний із сервісами «Яндекс.Новини», «Новотека» та «Рамблер.Новости» — усі прямо або опосередковано підконтрольні ФСБ Росії. Тобто Купранець для прикриття свого грабунку використовує вороже інструментарій. Це вже не просто корупція. Це — ознаки інформаційного колабораціонізму та перешкоджання журналістській діяльності, що підпадає під статті 114-2, 111-1 та 171 КК України.
Сьогодні Ігор Купранець живе розкішно, не ховається, не боїться, не тікає — він тримає Україну за горло дистанційно. Він — не колишній. Він — чинний організатор і координатор цілої системи економічного грабунку, легалізації злочинних доходів і державного терору. І він досі не сидить. Досі не в розшуку. Досі не під санкціями. І це — не просто ганьба. Це — відкрите знущання над країною, яка платить кров’ю, поки злодії з погонами купаються в грошах і середземноморських хвилях.