ВОГОНЬ ВІЙНИ — І ВОГОНЬ ТВОРЧОСТІ

Як Михайло Мурафа перетворює згоріле дерево на молитву, а звичайну дошку — на вічну берегиню

Є митці, які не шукають гучного слова, але залишають по собі тишу, що довго не вивітрюється з душі. Михайло Мурафа — саме з таких. Його мистецтво — це не просто образ, а спогад, що пахне деревом, вогнем, дотиком часу. На всеукраїнській виставці «Жінка. Мати. Берегиня» митець представив унікальну роботу — «Марічка», фігуративну композицію, створену у рідкісній нині техніці випалювання по дереву. Роботу, яка говорить мовчки, але її голос не сплутати ні з чим.

Звичайна дошка. Непересічний погляд.

«Марічка» — це дошка. Звичайна дерев’яна дошка, як таких тисячі — у столярні, на горищі, в коморі. Але в руках художника вона перетворюється на живу історію. Михайло Мурафа обрав призабуту техніку пірографії — випалювання по дереву, якою традиційно користувалися народні майстри. Але замість ужиткових виробів митець створює фігуративну, сакрально-наративну композицію — образ жінки, що несе в собі архетип. Марічка — не конкретна особа, а узагальнена постать: берегиня, мати, жінка, що пройшла крізь століття. У її силуеті — тепло родинного вогнища і трагедія втрат, ніжність і сила.

Це робота на стику ремесла і глибокої метафори. Випалювання вимагає надзвичайної точності й поваги до матеріалу: кожен дотик вогню — незворотний. У цьому процесі — майже медитація, мовчазний діалог з деревом, у якому зароджується образ.

«Марічка» — це пам’ять

У роботах Мурафи дерево — не лише матеріал. Це органічна пам’ять про землю, про людські руки, що торкалися кори, про подих вітру в гіллі. У «Марічці» вогонь не знищує, а відкриває. Обпалене дерево стає свідком жіночої долі — багатоголосої і в той же час безмовної, як пісня без слів.

Ім’я «Марічка» — не випадкове. Це — гуцульське ім’я, наповнене гірською поезією, тишею полонин і світлом хатнього вікна. Це образ з народної пісні, з шепоту бабусіної молитви, з гіркого молока сирітства і солодкого тепла маминих рук.

Чоловік про жінку. Без пафосу, з любов’ю

Особлива сила цієї роботи — у тому, що її створив чоловік. У час, коли часто спотворено розуміють роль жінки в мистецтві, Михайло Мурафа говорить про жінку не як про об’єкт, а як про основу, як про суть, як про джерело життя. Його «Марічка» — не об’єктивована краса, а берегиня простору, мовчазна скеля, до якої припадають діти й світ.

Вогонь війни — і вогонь творчості

Цей вогонь, яким художник обпалює дерево, — наче відлуння іншого вогню, що сьогодні палить нашу землю. Сам Михайло неодноразово звертався до теми війни у своїй творчості. Його минулорічна інсталяція «Молитва», створена зі згорілого вориння — гуцульського дерев’яного стовпа — вражала глядача тремтливою простотою. Цей шматок дерева, яке дев’ять років пролежало в землі, став основою образу людської фігури — символу болю, що не минув, і молитви, яка не замовкає. Доповнена керамічними глечиками, оплетеними дротом, інсталяція стала візуальною метафорою того, що лишається після вибухів — вогню, що знищує, і дроту, що зв’язує уламки минулого.

Універсальний художник з душею ремісника

Михайло Мурафа — митець широкого діапазону. Він працює з деревом, каменем, глиною, фарбами. Його скульптури, панно, живописні роботи — все це частини однієї розмови: про людину, про біль і радість, про те, що залишається, коли зникає все зайве. Найвідоміші проєкти митця — панно з шамоту в інтер’єрі Івано-Франківського драмтеатру ім. Івана Франка (100 м²), серія рельєфних композицій у місті Яремче, скульптури для громадських просторів.

Серед його скульптур — образ Св. Матері Терези з алебастру, «Тривожне очікування» з пісковику, живописні твори, які готуються до участі в 10-й трієнале живопису.

Історія, випалена в серці

Виставка «Жінка. Мати. Берегиня» зібрала митців, які по-різному, але щиро осмислюють образ української жінки. У цьому хорі голосів робота Михайла Мурафи звучить як давня пісня, що повертає до себе. До тиші, до тепла, до мами. Його «Марічка» — не просто фігура з дерева. Це символ того, що материнство — не тільки про народження, а про оберігання. Не тільки про ніжність, а й про витримку. Не тільки про жінку — а й про світ, який вона несе.

І тому хочеться, щоб техніка випалювання не зникала. Щоб дошки, що зберігають тепло долонь майстрів, продовжували перетворюватись на свідків людської глибини.

Бо, зрештою, що таке мистецтво, як не спосіб не дати пам’яті зотліти?

Офіційна сторінка митця в Інстаграм:  https://www.instagram.com/mikhailomurafa/

Виставка проходила у Центральному Будинку художника, вул.Січових стрільців 1-5, Київ до 25.05.2025

Організатор Всеукраїнського культурно-мистецького проєкту «Жінка. Мати. Берегиня»: Національна спілка художників України

Кураторка проєкту: Тамара Чернявська

Офіційний промо партнер: перша українська мистецька агенція Art Fine Nation